RU EN UA
Записаться на консультацию
Прикрепить документ
Загрузить Изменить Удалить
Очистить
Блог
Олександр Івахненко - адвокат

Специализация: міжнародний арбітраж, банківське право, спортивне право

Образование: Київський національний економічний університет, 2002

Записей в блоге: 39 Смотреть все записи

Кримінальна відповідальність за хуліганські діяння: історичний нарис. Частина 3

Як окреме суспільно небезпечне діяння хуліганство було визнане у радянський період. Вже 5 листопада 1917 р. Рада Народних Комісарів у зверненні «До населення» вказувала: «Встановлювайте суворіший революційний порядок, безпощадно придушувайте прояви анархії з боку пияк, хуліганів, контрреволюціонерів, юнкерів, корніловців [11, c.11].

Перша спроба визначити хуліганство як самостійний злочин була здійснена у постанові Касаційного відділу ВЦВК 6 жовтня 1918 р. « Про підсудність революційним трибуналам», згідно  з якою винним  у хуліганстві вважався той, «хто виключно з метою внести дезорганізацію в розпорядження Радянської влади або образити моральні почуття чи політичні переконання оточуючих вчинив безчинство» [5, c.11; 11, c.37].

У подальшому стало очевидним, що бешкетництво, побутові образи, зневага до пересічних громадян не сприймаються як «політичні» або «контрреволюційні» прояви, тому хуліганство стало визначатися як звичайний загальнокримінальний злочин.

Уперше хуліганство як окремий склад злочину було передбачене у ст. 176 КК УСРР 1922 р., яка містилася у підглаві 5 «Інші посягання на особистість та її гідність» Глави 5 Особливої частини КК «Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи» та складалася з однієї частини і мала диспозицію такого змісту: «Хуліганство, тобто бешкетні, безцільні, поєднані з явним проявом неповаги до окремих громадян чи суспільства в цілому дії»[12].

Перша редакція ст. 176 КК УСРР 1922 р. була істотно змінена після прийняття постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 25 серпня 1926 р. «Про посилення боротьби з хуліганством», відповідно до якої хуліганством стали вважатись «бешкетні, поєднані з явною неповагою до суспільства дії». Тобто з попередньої редакції диспозиції статті були виключені положення про «безцільні» дії та прояв неповаги до «окремих громадян». Але стаття була доповнена багатьма кваліфікуючими ознаками, а саме: буйство, безчинство, повторні випадки або коли дії вперто не припинялись, незважаючи на попередження органів охорони громадського порядку (ч.2 ст.176); винятковий цинізм або зухвальство, вчинення групою осіб або відносно  малолітніх чи жінок (ч.3 ст.176); дії, поєднані з убивством, зґвалтуванням, тяжким тілесним ушкодженням або підпалом (ч.4 ст.176) [5, с.12 - 13].

У Кримінальному кодексі УСРР 1927 р. ст. 70 КК, яка передбачала відповідальність за хуліганство і містилася у Главі II Особливої частини КК «Злочини проти порядку управління», в цілому відбивала положення останньої редакції ст. 176 КК 1922 р., але мала деякі принципові особливості. Зокрема, у ч.1 встановлювалася відповідальність за «хуліганство, тобто бешкетні вчинки, поєднані з очевидною неповагою до Республіки або суспільства, якщо вони ускладнялися буйством чи бешкетом, або вчинені повторно, або вперто не припинялися, незважаючи на попередження органів, що охороняють громадський порядок»; у ч.2 – за «ті самі вчинки, якщо вони відзначалися винятковим цинізмом чи нахабством, або їх учинила група осіб, або відносно малолітніх чи жінок»; у ч.3 – за «ті самі вчинки, якщо вони поєднані з вбивством, зґвалтуванням, тяжким тілесним ушкодженням чи підпалом» [13].  Тобто в конструкції ст. 70 КК 1927 р. у порівнянні зі ст.176 КК 1922 р., з одного боку, було фактично декриміналізоване так зване «просте» хуліганство, а з іншого боку, ті ознаки, які у ст. 176 КК 1922 р. передбачалися в якості кваліфікуючих ознак, були поділені у ст.70 КК 1927р. між ознаками диспозиції та кваліфікуючими ознаками, бо у частинах 1 і 2 містилися ознаки фактично однакових за своєю суспільною небезпекою дій, які можна охопити поняттям «злісне хуліганство».

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 16 листопада 1940 р., який був прийнятий на виконання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 серпня 1940 р. «Про кримінальну відповідальність за дрібні крадіжки на виробництві та за хуліганство», у ст. 70 КК були внесені зміни, згідно з якими відповідальність за хуліганство встановлювалась наступним чином: у ч.1 – за «хуліганські дії на підприємствах, в установах та прилюдних місцях»; у ч.2 – за «ті самі дії, якщо вони ускладнені буйством або бешкетом, або вчинені повторно, або вперто не припинялись, незважаючи на попередження органів, які охороняють громадський порядок, або за своїм змістом відзначались винятковим цинізмом чи зухвальством, або вчинені групою осіб, або щодо неповнолітніх чи жінок»; у ч.3 – за «ті самі дії, якщо вони поєднані з убивством, зґвалтуванням, тяжким тілесним ушкодженням чи підпалом» [14]. Таким чином, у новій частині 1 ст. 70 КК була відновлена кримінальна відповідальність за просте хуліганство, а частини 1 і 2 попередньої редакції статті були об’єднані у частині 2 нової редакції цієї статті.

Водночас до хуліганських діянь кримінально-правова наука та судова практика відносили також інші дії, які раніше кваліфікувалися за самостійними складами злочинів. Зокрема, зверталась увага на те, що у зв’язку з виключенням з Кодексу 1927 р. окремого складу злочину, який був передбачений ст. 87 КК 1922 р. та встановлював відповідальність за наругу над держаним гербом, прапором, пам’ятником революції, такі дії слід кваліфікувати за ст. 70 КК 1927 р. як хуліганські дії, пов’язані з неповагою до Республіці [15, c.94]. Також здійснювалося чітке розмежування між хуліганством, яке поєднане з умисним вбивством (ч.3 ст. 70), та вбивство з хуліганських мотивів, яке кваліфікувалося за п. «а» ст. 138 КК як умисне вбивство, вчинене з низьких мотивів. Більш того, Указом Президії Верховної Ради УРСР від 28 липня 1959 р. «Про внесення змін у статті 138, 139 і частину третю статті 70 Кримінального кодексу Української РСР» з ч.3 ст. 70 було виключено слово «убивство», а п. «а» ст. 138 КК був викладений у такій редакції: «з користі, в тому числі при розбійному нападі, з хуліганських або інших низьких мотивів» [16]. Ця новела незабаром була відновлена у КК УРСР 1960 р., який  у ст. 93 КК, що встановлювала відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, в окремому пункті цієї статті передбачив таку кваліфікуючу ознаку як умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. «б» ст. 93) [17]. Як зазначила з цього приводу  Л.О. Кузнєцова, тут «історично важливим є те, що хуліганство почалося на законодавчому рівні розумітися не тільки як окремий злочин, але й одночасно як мотив» [6, c. 41]. Що ж стосується відповідальності за хуліганство як за окремий злочин, то його ознаки були передбаченні у ст. 206 КК, перша і на наступні редакції якої суттєво відрізнялися від редакції ст. 70 КК 1927 р.

З моменту прийняття Кодексу 28 грудня 1960 р. ст. 206 КК складалася з двох частин, в яких встановлювалась відповідальність за просте та злісне хуліганство[17], однак трохи пізніше український законодавець згідно з положеннями Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 липня 1966 р. «Про посилення відповідальності за хуліганство» Указом Президії Верховної Ради УРСР від 17 серпня 1966 р. відновив класичну тріаду складу хуліганства з розподілом його просте, злісне та особливо злісне і виклав цю статтю у редакції, яка передбачала відповідальність у ч.1 – за «хуліганство, тобто навмисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, а так само дрібне хуліганство, вчинене особою, до якої протягом року було застосовано захід адміністративного впливу за дрібне хуліганство»; у ч.2 – за «злісне хуліганство, тобто ті ж дії, що відзначаються за своїм змістом винятковим цинізмом чи особливою зухвалістю, або зв’язані з опором представнику влади, представнику громадськості, який виконує обов’язки по охороні громадського порядку, чи іншим громадянам, які присікають  хуліганські дії, а так само вчинені особою, раніше судимою за хуліганство»; у ч.3 – за «дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, якщо вони вчинені з застосуванням чи спробою застосування вогнепальної зброї або ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень» [18].

Пізніше до ст. 206 КК були внесені ще такі суттєві зміни: Указом Президії Верховної Ради УРСР від 12 грудня 1969 р. у ч.3 ст. 206 КК був введений термін «особливо злісне хуліганство» [19], а Указом Президії Верховної Ради УРСР від 23 березня 1977 р. частина 1 ст. 206 КК була змінена та викладена у такій редакції: «Хуліганство, тобто умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства» [20]. Таким чином, останнім Указом було декриміналізовано дрібне хуліганство, вчинене особою, до якої протягом року було застосовано захід адміністративного впливу за дрібне хуліганство, в результаті чого зміст простого хуліганства знов став таким, яким він був у першій редакції ч.1 ст. 206 КК.

На протязі чинності КК 1960 р. до нього були введені такі нові склади злочинів, ознаками яких стали охоплюватися діяння, котрі до цього традиційно відносилися до різновидам хуліганських дій. Вже з моменту прийняття Кодексу у ньому містилася ст. 212 КК, яка встановлювала відповідальність за глум над могилою [17]. Далі були введені такі нові склади злочинів: Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18 листопада 1963 р. – ст. 217-1, яка передбачала відповідальність за самовільну без потреби зупинку поїзда [21]; від 9 листопада 1966 р. – ст. 187-2, що встановлювала відповідальність за глум над державною символікою [22]; від 29 квітня    1988 р. – ст. 207-1, яка передбачала ознаки жорстокого поводження з тваринами [23]; від 26 січня 1993 р. – ст. 206-2, котра в окремому складі містила ознаки таких діянь як завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення або пошкодження об’єктів власності [24].

Така тенденція продовжена також  у новому КК України,  прийнятому  5 квітня 2001 р. [25]. Положення ст. 206, п. «б» ст. 93, статей 212, 217-1,    187-2, 207-1, 206-2 КК 1960 р. відбити відповідно у ст. 296, п.7 ч.2 ст. 115, статтях 297, 283, 358, 299, 259 КК 2001 р.

Висновки. Таким чином, історія розвитку вітчизняного законодавства про кримінальну відповідальність за хуліганські діяння переконує в тому, що до таких діянь слід відносити не тільки ті, які підпадають під ознаки складу хуліганства, передбаченого окремою статтею кримінального закону, але й ті діяння, які об’єктивно грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, однак згідно з законом кваліфікуються за іншими статтями КК, а також ті діяння, які хоча і не спрямовані на порушення громадського порядку, однак вчинені з хуліганських мотивів.

 

Бібліографічні посилання:

 11.Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР (1917 – 1952) / Под ред. проф. И.Т. Голякова. – М.: Госюриздат, 1953. – 464с.

12.Уголовный кодекс УССР. – Харьков: Изд-е Наркомюста УССР, 1922. – 100с.

13.Уголовный кодекс УССР. В редакции 1927 года. – 2-е издание официальное. – Харьков: Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1927. – 135с.

14.Уголовный кодекс Украинской ССР. – М.: Изд-во НКЮ СССР, 1942. – 104с.

15.Уголовный кодекс УССР и РСФСР. Сравнительный текст и комментарий под ред. М.Е. Шаргея, С.А. Пригова, Ю.П. Мазуренко. Вып. III. Преступления против порядка управления / Сост. проф. Э. Немировский  и  Н. Филин. – Харьков: Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1928. – С. 3 – 135.

16.Відомості Верховної Ради УРСР. – 1959. - № 22. – Ст. 128.

17.Кримінальний кодекс Української РСР. Прийнятий Законом Української РСР 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - № 2. – Ст. 14.

18.Відомості Верховної Ради УРСР. – 1966. - № 32. – Ст. 195.

19.Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. - № 50. – Ст. 388.

20.Відомості Верховної Ради УРСР. – 1977. - № 14. – Ст. 128.

21.Відомості Верховної Ради УРСР. – 1963. - № 48. – Ст. 677.

22.Відомості Верховної Ради УРСР. – 1966. - №44. – Ст. 273.

23.Відомості Верховної Ради УРСР. – 1988. - № 19. – Ст. 481.

24.Відомості Верховної Ради УРСР. – 1993. - № 12. – Ст. 97.

25.Кримінальний кодекс України. Прийнятий Законом України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25 – 26. – Ст. 131.

 

 

12. 04. 2016
|
5
/
24
| 0 комментариев |