Протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків: позиція суду першої інстанції у справі про мобілізацію

Отже, у справі №160/33452/24 суд першої інстанції висловив незгоду з позицією Верховного Суду та чітко підтримав тезу, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків. Ця позиція заслуговує на підтримку, адже вона захищає права громадян і наголошує на відповідальності державних органів за дотримання процедур.

Обставини справи

Позивач, хворий на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС), був визнаний придатним до військової служби та мобілізований попри порушення процедури проходження військово-лікарської комісії (ВЛК). Зокрема:
• Відсутність належного медичного огляду: позивач не був оглянутий інфекціоністом, хоча діагностичний звіт від 8 листопада 2024 року підтвердив наявність антитіл до гепатиту С у його крові.
• Порушення Положення №402: позивач не пройшов обов’язковий огляд у психіатра, офтальмолога та стоматолога, що суперечить пункту 3.1 глави 3 Розділу II цього документа.
• Формальність ВЛК: медичний огляд тривав менше години, а консультація інфекціоніста залишилася незавершеною. Наприклад, запис в додатку Helsi свідчить, що огляд офтальмолога відбувся 9 листопада 2024 року, коли позивач уже перебував у військовій частині.
Позивач звернувся до суду, вимагаючи визнати протиправними дії ВЛК та скасувати рішення про його призов. Дніпропетровський окружний адміністративний суд задовольнив позов частково, скасувавши постанову ВЛК, наказ про призов і зобов’язавши військову частину звільнити позивача з служби.

Позиція суду першої інстанції

Головуюча суддя Анна Сластьон наголосила, що за відсутності належного доказу придатності особи до військової служби призов є протиправним. Суд застосував ключовий принцип: протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків. Обов’язок доведення придатності, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), лежить на суб’єкті владних повноважень, тобто на ВЛК та ТЦК. Оскільки відповідачі не надали доказів правомірності своїх дій, суд визнав їхні рішення незаконними.
Суд також звернув увагу на те, що проходження медичного огляду та встановлення придатності є обов’язковими умовами для призову. Відсутність такого огляду або порушення процедури означає, що держава не виконала свій обов’язок перед громадянином. Цей підхід відповідає завданням адміністративного судочинства – захистити права особи від свавілля державних органів.

Незгода з Верховним Судом

Верховний Суд у справі №160/2592/23 дійшов висновку, що порушення процедури мобілізації, зокрема непроходження ВЛК, не є підставою для звільнення з військової служби. Він аргументував це тим, що процедура призову є “необоротною”, а стаття 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу” не передбачає такої підстави для звільнення.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд відкинув цю позицію, і ми підтримуємо його рішення. Верховний Суд фактично легалізував протиправні дії державних органів, переклавши наслідки їхніх помилок на громадян. Такий підхід суперечить принципу верховенства права та практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Наприклад, у справі “Рисовський проти України” ЄСПЛ підкреслив важливість принципу “належного урядування”, який вимагає від державних органів діяти прозоро, послідовно та вчасно. Помилки держави не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Чому протиправні дії не можуть мати правомірних наслідків?

Цей принцип є наріжним каменем правової держави. Якщо дозволити державним органам ігнорувати процедури, а потім визнавати їхні рішення законними, це означатиме:
1 Свавілля влади: громадяни опиняться у вразливому становищі, коли їхні права залежатимуть від доброї волі чиновників, а не від закону.
2 Відсутність відповідальності: державні органи зможуть уникати наслідків своїх порушень, що підриває довіру до системи правосуддя.
3 Порушення справедливості: особа, яка стала жертвою протиправних дій, не повинна нести тягар їх виправлення.
У справі №160/33452/24 порушення процедури ВЛК не було “технічною помилкою”. Це системне нехтування обов’язковими вимогами, яке поставило під загрозу здоров’я та права позивача. Суд першої інстанції справедливо зазначив, що обов’язок доведення придатності лежить на державі, а не на громадянинові. Верховний Суд, навпаки, фактично переклав цей тягар на особу, що суперечить статті 77 КАСУ та принципу “належного урядування”.

Підтримка позиції суду першої інстанції

Ми підтримуємо рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду з кількох причин:
• Захист прав громадян: суд став на бік позивача, визнавши, що держава не може ігнорувати порушення процедур і залишати особу у стані правової невизначеності.
• Посилення верховенства права: рішення підкреслює, що законність дій державних органів є передумовою їхньої правомірності.
• Прецедент для майбутніх справ: воно нагадує, що суди адміністративної юрисдикції повинні захищати громадян від протиправних дій влади, навіть якщо Верховний Суд займає іншу позицію.

Висновок

Рішення у справі №160/334952/24 є прикладом того, як суди можуть і повинні застосовувати принцип, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків. Воно демонструє важливість дотримання процедур при мобілізації та наголошує на відповідальності державних органів за свої помилки. На відміну від позиції Верховного Суду, яка легалізує порушення за рахунок громадян, підхід суду першої інстанції сприяє справедливості та верховенству права. Цей кейс має стати орієнтиром для подальшої судової практики в Україні.