Зловживання владою або службовим становищем
Факт відсутності домовленостей чи контактів службової особи з отримувачем хабаря не впливає на кваліфікацію за ст. 364 КК — Верховний Суд
Верховний Суд констатував, що факт існування або відсутності попередніх домовленостей чи контактних зв’язків між службовою особою та фізичною чи юридичною особою, яка отримала неправомірну вигоду, не має значення для кримінально-правової кваліфікації за статтею 364 КК України.
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 10 лютого 2025 року у справі №757/11969/18-к наголосила, що відповідальність за зловживання владою або службовим становищем за ст. 364 КК настає і в тих випадках, коли службова особа діяла в інтересах третьої сторони, навіть якщо ця сторона не була поінформована про характер і зміст таких дій.
Позиція Верховного Суду
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду скасував ухвалу Апеляційної палати ВАКС, постановивши новий апеляційний розгляд. Верховний Суд наголосив, що головною ознакою злочину за ст. 364 КК є умисне вчинення службовою особою дій, що суперечать інтересам служби, з усвідомленням того, що ці дії спричиняють незаконне отримання вигоди третіми особами.
Отже, відсутність попередніх домовленостей між службовою особою та вигодонабувачем не звільняє службовця від відповідальності, якщо інші ознаки складу злочину є доведеними.
Однак, постає питання – висновок Верховного Суду щодо ст. 364 КК: справедливість чи юридична формальність?
Верховний Суд у вказаному висновку, зазначив, що навіть за відсутності прямого зв’язку чи домовленості з отримувачем вигоди, службова особа може бути притягнута до відповідальності за зловживання владою.
На перший погляд, позиція Верховного Суду здається цілком логічною та спрямованою на боротьбу з корупцією. Проте виникає суттєве питання: чи відповідає цей підхід принципам справедливості та законності?
Звернемо увагу, що Верховний Суд у своїй постанові визначив, що обов’язковою ознакою для кваліфікації є усвідомлення службовою особою неправомірності своїх дій та усвідомлене сприяння отриманню неправомірної вигоди третьою стороною. Однак, чи завжди можливо чітко встановити цей умисел без встановлення реальних контактів або домовленостей?
Фактично Верховний Суд розширює межі кримінальної відповідальності до випадків, коли суб’єктивна сторона злочину визначається виключно за оцінкою наслідків дій службової особи. Виникає ризик, що така практика може сприяти надмірній криміналізації та навіть переслідуванням за дії, які могли бути вчинені помилково чи через недбалість, але не мали на меті сприяти третім особам.
Таким чином, є підстави для критичного аналізу позиції Верховного Суду. Відсутність необхідності встановлення конкретних домовленостей або контактів може призвести до суб’єктивізму у судових рішеннях і створити простір для можливих зловживань з боку правоохоронних органів та органів правосуддя.
Отже, Верховному Суду варто було б глибше проаналізувати наслідки такого рішення для забезпечення принципу правової визначеності та уникнення зайвої криміналізації службових дій, що не мають явних ознак корупційного умислу.
